|
|
 ЦИВIЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ |
Стаття 368. Право спільної сумісної власності
1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві
власності є спільною сумісною власністю.
2. Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні
особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо
інше не встановлено договором або законом.
4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є
їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у
письмовій формі.
Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності
1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним
спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх
співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном
вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який
підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена
письмово і нотаріально посвідчена.
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо
розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників,
може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у
співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній
власності
1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній
власності.
2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки
кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не
встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку,
встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у
спільній сумісній власності
1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у
нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред’явити позов про виділ
частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на
неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності
1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за
домовленістю між ними.
2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки
співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено
домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням
обставин, які мають істотне значення.
3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього
припиняється.
4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у
письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Глава 27 ПРАВО ВЛАСНОСТI НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДIЛЯНКУ)
Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об’єкт права власності
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною
держави.
2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до
закону.
3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у
межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а
також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для
зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її
цільового призначення.
5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться
над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує
прав інших осіб.
Стаття 374. Суб’єкти права власності на землю (земельну
ділянку)
1. Суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні
особи, держава, територіальні громади.
2. Iноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні
ділянки) відповідно до закону.
3. Iноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути
суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.
4. Права та обов’язки суб’єктів права власності на землю (земельну ділянку)
встановлюються законом.
Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки
1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати
закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці
іншим особам.
2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та
інше нерухоме майно.
3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних,
будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання
земельної ділянки за її цільовим призначенням.
4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці,
встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
|
|
©Copyright2008_ykrzakon.vov.ru |
ГОЛОВНА
Скачать бесплатно
