|
|
 ЦИВIЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ |
Розділ II РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО
Глава 30 ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВI ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО
Стаття 395. Види речових прав на чуже майно
1. Речовими правами на чуже майно є:
1) право володіння;
2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
(емфітевзис);
4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно
1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому
числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Глава 31 ПРАВО ВОЛОДIННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ
Стаття 397. Суб’єкти права володіння чужим майном
1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.
3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону
або не встановлено рішенням суду.
Стаття 398. Виникнення права володіння
1. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було
передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Стаття 399. Припинення права володіння
1. Право володіння припиняється у разі:
1) відмови володільця від володіння майном;
2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
3) знищення майна.
2. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 400. Обов’язок недобросовісного володільця негайно
повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше
право або яка є добросовісним володільцем
1. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на
нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є
добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем
цього обов’язку заінтересована особа має право пред’явити позов про витребування цього
майна.
Глава 32 ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ
Стаття 401. Поняття користування чужим майном
1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної
ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для
задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також
іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Стаття 402. Встановлення сервітуту
1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його
встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку,
встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір
вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Стаття 403. Зміст сервітуту
1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
3. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування
майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
4. Сервітут не підлягає відчуженню.
5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння,
користування та розпоряджання цим майном.
6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно,
щодо якого він встановлений.
7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого
майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних
підставах.
|
|
©Copyright2008_ykrzakon.vov.ru |
ГОЛОВНА
Скачать бесплатно
